Тут стежка розгалужувалася на дві: одна вела праворуч, до групи рибальських хаток, що стояли на березі моря, друга йшла вздовж берега річки до селища. Пандіон звернув ліворуч; за горбом його ноги впірнули в гарячий білий порох, цвірчання цикад заглушило шум моря. Підніжжя кам'янистого схилу гори біля річки потопало в деревах. Вузьке листя олеандрів, важка зелень смоковниць чергувалися з пишними кронами величезних горіхів, — і все це зливалося в суцільну заклубочену масу, що здавалася майже чорною біля обривів білих вапняків. Стежка пірнула в прохолодний загінок і після кількох поворотів привела до галявини, забудованої невеличкими хатинками, що юрмилися біля положистих схилів виноградників.

Юнак прискорив ходу і попрямував до низької білої будівлі, що ховалася за вузлуватими стовбурами маслин. Він увійшов під намет, і назустріч йому підвівся невисокий літній чоловік з чорною бородою — майстер-художник Агенор.

— Ти прийшов, Пандіоне! — радісно привітав юнака художник. — А я вже думав посилати за тобою… Ага, ось що! — Агенор помітив озброєння Пандіона. — Дай я обніму тебе, мій хлопчику. Тессо, Тессо! — гукнув він. — Поглянь, який воїн прийшов до нас!

Пандіон швидко обернувся. З внутрішніх дверей визирнула дівчина в темночервоному хіматіоні,

— Бачиш, Тесса розгнівалась на тебе: два довгих дні ти не міг прибігти до нас і попередити, що не працюватимеш, — дорікнув Пандіонові художник.

Юнак стояв мовчки, схиливши голову, і спідлоба переводив погляд з дівчини на вчителя.

— Що з тобою, мій хлопчику, чи то пак уже не хлопчику, а воїне? — питав Агенор. — Ти сумний сьогодні.

А що це за пакунок ти приніс?

Уривчастим голосом, нескладно, знову страждаючи від пережитого, Пандіон розповів про від'їзд діда.

Прийшла дружина художника — мати Тесси.

Художник поклав обидві руки на плечі юнака: