Назустріч йому, радісно усміхаючись, йшла струнка дівчина. Її уважні, широко розставлені сірі очі потемніли і стали теплими. Моряк трохи зніяковіло глянув на дівчину. Вона на ходу ховала номерок вішалки у розкриту сумочку, — значить, він не спізнився. Юнак пожвавішав і впевнено запропонував почати огляд знизу, з відділів старожитностей.

Протиснувшись крізь натовп відвідувачів, юнак і дівчина пройшли між колонами, що підпирали розмальовану яскравими фарбами стелю. Вони проминули кілька величез'них залів. Після уламків ваз і плит з незрозумілими написами, після похмурих, чорних статуй стародавнього Єгипту, саркофагів, мумій та всіх інших предметів похоронного обряду, що мали ще більш непривітний вигляд під склепінням похмурих залів першого поверху, захотілося яскравих фарб та сонця. Юнак і дівчина поспішили нагору. Вони швидко поминули ще дві кімнати, прямуючи до бокових сходів, що вели до верхніх залів невеликого приміщення з вузенькими вікнами, крізь які виднілось бліде небо. Кілька восьмигранних конічних вітрин стояло між білими колонами, — дрібні витвори стародавнього мистецтва, виставлені в них, не привернули уваги молодих людей.

Раптом перед очима дівчини в третій вітрині виступила пляма чудового блакитнозеленого кольору, такого яскравого, що здавалось, вона випромінювала своє власне світло. Дівчина підвела свого супутника до вітрини. На сріблястому оксамиті був похило прикріплений плоский камінь з округлими краями. Він був надзвичайно чистий і прозорий, його променистий блакитнозелений колір був несподівано радісний, ясний, глибокий, з теплим відтінком прозорого вина. На гладенькій, очевидно, відполірованій рукою людини верхній грані виділялися чітко вирізьблені людські фігурки завбільшки з мізинець.