Під суворим і вимогливим наглядом діда Пандіоні взявся до гімнастичних вправ. Тисячі тисяч разів, з дитячих років, проробляв він їх, коли сходило й заходило сонце, але сьогодні дід вибирав найважчі вправи і все збільшував їх кількість.

Юнак метав важкий спис, кидав каміння, перестрибував через перепони з мішком піску за плечима. Нарешті дід прив'язав до його лівої руки важкий наростень горіхового дерева, у праву дав сучкуватого дрючка, а до голови прикріпив уламок кам'яного горщика. Стримуючи сміх, щоб не втратити ритм дихання, Пандіон за знаком, поданим дідом, кинувся бігти на північ, туди, де берегова стежка огинала стрімкий кам'янистий схил. Він вихорем пронісся по стежці, видряпався на перший уступ урвища, спустився і ще швидше побіг назад. Старик зустрів онука біля халупи, звільнив його від усього спорядження і припав щокою до його обличчя, намагаючись по диханню визначити міру його втоми.

Юнак, помовчавши, сказав:

— Я міг би проробити це ще багато разів, перш ніж попросити відпочинку.

— Еге ж, це так, — відповів старик поволі і гордо випростався. — Ти можеш бути воїном, здатним битися невтомно і носити важку мідну зброю. Мій син, а твій батько, дав тобі здоров'я і силу, я зміцнив їх у тобі, зробив тебе витривалим і сміливим. — Старик окинув поглядом постать юнака, схвально подивився на широкі опуклі груди, сильні м'язи під гладенькою, без жодної плямочки, шкірою і казав далі:—У тебе нема рідні, крім мене, кволого діда, нема багатства та слуг, а вся наша фратрія

Світ великий, і багато небезпек загрожує самотній людині. Найбільша з них — втратити волю, бути захопленим в рабство. Тому я доклав стільки зусиль, щоб зробити з тебе воїна, відважного і здатного на всяку бойову справу. Тепер ти вільний і можеш служити своєму народові. Ходім, принесемо зараз жертву Гіперіонові, нашому покровителю, на честь настання твоєї зрілості.