— Де ти був так довго, Пандіоне? — з докором сказав старик. — Я вже давно повернувся і хотів поговорити з тобою.

— Я не думав, що ти так скоро, — виправдувався Юнак, — і бігав купатись. Я ладен слухати тебе хоча б цілу ніч.

Старий заперечливо похитав головою.

— Ні, розмова буде довга, а тобі треба рано вставати. Я хочу зробити тобі завтра випробування, і треба, щоб ти був у повній силі. Ось свіжі коржики — я привіз новий запас — і мед. Сьогодні святкова вечеря: поїж, але, як належить воїнові, небагато і без жадібності.

Юнак із задоволенням розломив коржика й вмочив його білий м'який край у череп'яний горщечок з медом. Він їв, не відводячи очей від діда, що мовчки й ніжно дивився на внука. Дивні і зовсім однакові були очі у старого і юнака — сяючі, золотисті, подібні до згущеного кольору сонячного променя. Народне повір'я оповідало, що люди з такими очима походять від земних коханок самого «сина висоти» Гіперіона,

— Я думав сьогодні про тебе, коли ти поїхав, — заговорив юнак. — Чому інші аеди

Старик посміхнувся й опустив перевиту жилами руку на кучеряву голову Пандіона.

— І про це я хотів говорити з тобою завтра. Зараз скажу тільки, що різні пісні можна складати про богів та людей. І коли ти чесний перед самим собою і очі твої відкриті, то ці пісні не будуть приємні вельможним володарям земель та воєначальникам. І ти не матимеш ні багатих дарунків, ні рабів, ні слави, тебе не кликатимуть у великі будинки, і пісні не прохарчують тебе… Пора спати, — обірвав себе старий. — Глянь, Колісниця Ночі

Старий рано розбудив Пандіона.

Наближалась холодна пора осені: небо було вкрите хмарами, пронизливий вітер шелестів сухим очеретам, платан, ніби замерзнувши, тріпотів розрізним листям.