Якраз проти каменя стало велике збільшувальне скло. Клацнув вимикач, яскраве світло залило поверхню каменя. Зацікавлені ще більше, юнак а дівчина зазирнули в скло. Вирізьблені на камені фігури, збільшившись, стали наче живими. З одного краю прозорої блакитнозеленої пластинки тонкими скупими лініями була зображена фігурка голої дівчини, що стояла з піднесеною до щоки правою рукою. Завитки густого кучерявого волосся лягали на накреслену чіткою дугою округлість плеча. Обличчя, зроблене особливо старанно, ніби кидало вперед свою красу в гордому повороті.

Решту поверхні каменя займали три чоловічих фігури, що обнялися; вони виконані ще з більшою майстерністю, ніж зображення дівчини.

Стрункі, мускулисті тіла завмерли в момент руху. Повороти тіл були дужі, різкі і разом з тим граціозно стримані. В центрі могутній чоловік, вищий від тих, що стояли по обидва боки, широко розкинув руки на їхні плечі. Ці двоє, озброєні списами, стояли з уважно схиленими головами. В їх позах була напружена пильність могутніх воїнів, готових з певністю відбити будь-якого ворога.

Три маленькі фігурки були виконані з великою майстерністю. Ідея—братерство, дружба і спільна боротьба— була втілена в них з надзвичайною силою.

Чарівність прозорого і світлого каменя, що був одночасно і фоном і матеріалом, посилював красу твору. Теплий вологий відблиск, який, здавалося, йшов звідкись з глибини холодної прозорості каменя, надавав тілам трьох людей, що обнялися, золотистої веселості сонячного світла…

Під фігурами і на гладенькому зламі нижнього краю можна було помітити нерівно і наспіх надряпані незрозумілі знаки.

— Надивилися? Бачу, що вас захопило! — Голос ученого примусив здригнутися обох молодих людей. — Добре. Хочете, трохи розповім вам про камінь? Цей камінь — одна із загадок, які зустрічаються нам іноді в історичних документах далекої давнини. В чому загадка? Слухайте по порядку. Це — берил,