Глибокий, ясний і чистий колір моря… на ньому братерські обійми трьох людей. Сяючий, променистий камінь, оголена золотавість прекрасних тіл, яка так яскраво вирізнялася тут, в похмурому суворому залі… Юна дівчина, сповнена життя і жіночої чарівності, стояла нібито на краю моря.

Молодий моряк, зітхнувши, випростав стомлену спину. Дівчина все ще дивилася. Здалека по. лунких проходах долинув тупіт ніг і шум екскурсантів, що наближалися. Тоді і дівчина відірвалася від скла. Клацнув вимикач, і рамку було піднято, а блакитнозелений кристал все ще виблискував на оксамиті.

— Ми прийдемо ще сюди, правда? — спитав моряк.

— Звичайно, прийдемо, не раз прийдемо, — озвалася дівчина.

Юнак ніжно взяв її під руку, і вони задумливі пішли вгору по білих сходах.

Розділ перший

УЧЕНЬ ХУДОЖНИКА

Плоский камінь далеко виступав у море. Воно, невидиме в темряві ночі, стиха хлюпалося внизу. Камінь ще не втратив денного тепла, і юнакові не заважали пориви свіжого вітру, що пробігали поміж скелями.

Юнак задумливо дивився в далечінь, туди, де поринав у пітьму кінець сріблястої смуги Млечної путі. Він стежив за падаючими зорями. Вони спалахували зразу у великій кількості, пронизували небо блискотливими голками і зникали за обрієм, згасаючи, мов розжарені стріли, що падають у воду. Знову розсипалися по небу вогняні стріли і летіли в невідому далечінь, в казкові країни, що лежали за морем, біля самих меж Ойкумени.