«Запитаю в діда, куди вони падають», вирішив юнак і тут же подумав, як добре було б летіти так через небо, просто до невідомої мети.

Та він уже не юнак, — ще кілька днів, і він досягне віку воїна. Але не воїном він буде, а стане славетним художником, прославленим скульптором. Він відрізнявся від багатьох людей здатністю бачити форми природи, відчувати і запам'ятовувати їх… Так сказав йому вчитель — художник Агенор. І справді, там, де інші байдуже проходили мимо, він зупинявся, вражений до глибини душі, помічаючи те, чого ще не міг усвідомити і пояснити. Різноманітні картини природи вабили його своїми безперервними змінами. Згодом зір став гостріший. Юнак міг сам виділяти і надовго тримати в пам'яті ті риси, які вважав прекрасними. Невловима краса таїлася всюди — у вигині гребеня набігаючої хвилі і в розвіяних вітром кучерях Тесси, дочки вчителя, в струнких колонах соснових стовбурів та в грізних скелях, що гордовито височіли над морем. Відтоді прагнення створювати прекрасні форми стало його метою. Показати красу тим, хто не спроможний збагнути її. І що може бути прекраснішим, ніж тіло людини! Але це передати якраз найважче…

От чого такі не схожі ці схоплені пам'яттю живі риси на ті зображення богів і героїв, яких він бачить навколо, яких сам учився робити! Навіть твори найвправніших митців Енніади

Юнак невиразно відчував, що в них штучно вип'ячені і грубо підсилені лише окремі риси, які відображають радість, волю, гнів чи пестощі, та й тільки. Заради сили враження скульптор жертвував усім іншим. Ні, він повинен зуміти відтворити життя! Тоді він стане найбільшим скульптором своєї країни, і люди прославлятимуть його, захоплюючись його творами. В них краса життя вперше буде навіки відбита в бронзі або камені!

Юнак далеко полинув у сміливих мріях, але тут велика хвиля лунко плеснула внизу. Кілька крапель потрапило на каміння й на обличчя юнака. Він здригнувся, отямившись, і ніяково посміхнувся в темряві.