Боги! Ще, мабуть, далеко той час… А тепер Агенор часто лає його за невмілу роботу і чомусь завжди виявляється правим… А дід? Той мало цікавиться його успіхами як художника. Він заклопотаний лише тим, щоб зробити свого внука славетним борцем. Начебто для художника потрібна сила! І все-таки добре, що дід так виховав його!.. Юнак знав, що він навдивовижу дужий і витривалий. Як приємно показати свою силу і спритність на вечірніх змаганнях в селищі перед Тессою, радісно помічаючи вогники схвалення в очах дівчини!

Юнак схопився з палаючими щоками, всі м'язи його тіла напружились. Він з викликом підставив груди вітру, підвів обличчя до зірок і раптом тихо розсміявся.

Поволі наблизився він до краю каменя, поглянув у темряву, що здавалася бездонною, і, лунко крикнувши, стрибнув униз. Відразу ожила тиха, мовчазна ніч. Внизу було море, яке пестливо охолодило його розпалене тіло, і виблискувало дрібненькими вогниками довкола рук і плечей.

Хвилі, граючи, виштовхували юнака наверх, намагалися відкинути назад. Він поплив, вгадуючи в темряві коливання води, впевнено кидаючись на високі хвилі, що раптово вставали перед ним. Пандіонові здавалося, що море не мало ні дна, ні краю, зливаючись з темним небом в одне ціле.

Велика хвиля підкинула юнака, він побачив на березі далекий червоний вогонь. Легкий рух — і хвилі слухняно понесли юнака на берег, до плями піщаної мілини, що ледве сіріла в темряві.

Злегка здригаючись від холоду, він знову видерся на плоский камінь, підняв свій плащ з грубої вовни, згорнув його й побіг берегом до багаття.

Далеко навкруги розносився запашний дим палаючого хмизу, зібраного в заростях чагарника.

У слабкому світлі тьмяного полум'я позначалася стіна маленького будинку, складеного з вугластого каміння, а над нею виступ очеретяної покрівлі. Далеко простягнуте гілля самотнього платана прикривало житло від негоди. Біля багаття замислено сидів старик у сірому плащі. Зачувши кроки, він з усмішкою повернувся у бік юнака, зморшкувате обличчя, темний загар якого відтіняла сива кучерява борода.